Проблеми вибору облікової політики щодо списання запасів

Секція: МСФЗ-звітність: обліково-аналітичне та методичне забезпечення Коментарі (0)
Кількість переглядів:  515

Коли мова заходить про облікову політику, майже не першим приходить на думку вибір методів списання (визначення собівартості) запасів. А чи дійсно в цьому питанні є вибір? До речі це питання зараз в полі зору Ради з МСФЗ і можна сподіватися на позитивні зміни, спрямовані на полегшення процесу складання фінансової звітності, про які буде зазначено нижче.

По суті, вибору майже не існує, оскільки кожний метод має своє призначення і визначається скоріше не за вибором компанії, а її специфікою і особливостями бізнес-процесів, призначенням запасів тощо.

Так, метод стандартних (нормативних) витрат може використовуватися, якщо його результати приблизно дорівнюють собівартості. Якщо не дорівнюють, то і вибір не може припасти на цей метод. Стандартні витрати враховують нормативні рівні використання основних та допоміжних матеріалів, праці, а також економічної і виробничої потужності. Стандартні (нормативні) витрати повинні регулярно аналізуватися і, за потреби, переглядатися з огляду на поточні умови. Таким чином, за певних умов такий метод може бути взагалі неприйнятним або навпаки, що підтверджує вплив специфіки компанії на застосування (а не вибір) цього методу.

Метод роздрібних цін застосовується у роздрібній торгівлі для оцінки великої кількості одиниць запасів, які швидко змінюються і дають однаковий прибуток та для яких технічно неможливо застосувати інші методи калькулювання. Собівартість запасів за методом роздрібних цін визначається шляхом зменшення вартості продажу запасів на відповідний відсоток валового прибутку. Застосовуваний відсоток ураховує запаси, які були оцінені нижче початкової ціни продажу. Для кожного відділу роздрібної торгівлі часто використовують середній відсоток. Тобто використання методу роздрібних цін визначається не просто вибором, а специфікою бізнес-процесів торгової компанії.

Для запасів, які не є взаємозамінними (товарів чи послуг, призначених для конкретних проектів), взагалі не існує вибору – собівартість таких запасів МСБО 2 “Запаси” вимагає визначати шляхом використання конкретної ідентифікації їх індивідуальної собівартості (ідентифікованої собівартості). Конкретна ідентифікація собівартості означає, що конкретні витрати ототожнюються з ідентифікованими одиницями запасів. Такий підхід є прийнятним для запасів, призначених для конкретних проектів, незалежно від того, чи вони були придбані, чи вироблені. Проте конкретна ідентифікація собівартості не застосовується з практичних причин у випадку, коли існує велика кількість одиниць запасів, які, як правило, є взаємозамінними. Тобто використання методу ідентифікованої собівартості не є вибором як таким, а слідує із специфіки самих запасів.

Із розглянутих трьох методів жоден з них не може підмінити інший, бо їх застосування обумовлено конкретними обставинами, специфікою запасів або особливостями бізнес-процесів. Навіть МСБО 2 “Запаси”, говорячи в п.36 а) про розкриття облікової політики щодо запасів, згадує лише про формули собівартості, а метод стандартних витрат і метод роздрібних цін – це не формули собівартості, а методи її визначення. Відтак, тільки метод ідентифікованої собівартості може бути віднесений до альтернативних облікових рішень, що відображаються в обліковій політиці, і то його вибір суттєво обмежується специфікою самих запасів.

Вибір облікових політик реально можливий для запасів, які не є взаємозамінними, щодо яких МСБО 2 “Запаси” вимагає визначати собівартість за формулою – “перше надходження – перший видаток” (ФІФО) або середньозваженої собівартості, що по суті і є єдиним вибором. Компанії слід застосовувати одну і ту саму формулу собівартості для всіх запасів однакового характеру та використання (тут теж вибір обмежений). Для запасів різного характеру або використання можуть бути виправданими різні формули собівартості.

МСБО 2 наводить приклад щодо запасів, які можуть використовуватися компанією в одному сегменті таким способом, який відрізняється від способу використання запасів того самого типу в іншому операційному сегменті. Але таке різне використання МСБО 2 не вважає достатньою підставою для застосування різних формул собівартості.

Відтак, маємо вибір – ФІФО або середньозважена собівартість.

Метод ФІФО припускає, що одиниці запасів, які були придбані або вироблені першими, продаються першими, а отже, одиниці, які залишаються в запасах на кінець періоду, є тими, що були придбаними або виробленими останніми.

Згідно з формулою середньозваженої собівартості, собівартість кожної одиниці визначається із середньозваженої собівартості подібних одиниць на початок періоду та собівартості подібних одиниць, що були придбані або вироблені протягом періоду. В цьому аспекті, крім вибору цього методу, існує ще “похідний” вибір – середнє значення може бути обчислене на періодичній основі або з отриманням кожної додаткової партії залежно від обставин суб’єкта господарювання, що також є обліковою політикою компанії.

Відтак, з вищенаведеного слідує, що альтернативними обліковими рішеннями щодо формул визначення собівартості залишаються методи ФІФО і середньозваженої собівартості. Рада з МСФЗ планує внести уточнення в стандарти, щодо яких зміна формули розрахунку собівартості для запасів, які не є взаємозамінними, тобто ФІФО і середньозваженої собівартості, є зміною облікової політики. Це по суті є уточненням і не викликає сумнівів і критики фахівців. Найцінніше для укладачів фінансової звітності, що Рада з МСФЗ планує внести поправки до стандартів, згідно яких така зміна облікової політики буде відображатися перспективно!

Автор:   @   23 Грудень 2016 Коментарі (0)

Оцініть публікацію: 
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Немає оцінок)
Loading...Loading...

Поділитися!




Коментарі (0)

Коментарів немає. Прокоментуй першим!
Залишити коментар!

Ви повинні увійти, щоб залишити коментар.

Зв'язатись з автором

Увійдіть, щоб отримати можливість відправити повідомлення автору цієї публікації

Попередня публікація
«
Наступна публікація
© 2014 МСФЗ: дослідження, наука, практика, імплементація  
↓